ДЕНЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ - 16 листопада
«Я так само, як і…»
Тривалість — 15 хвилин
Гра навчає шукати спільне з іншими людьми, розвиває емпатію і толерантне ставлення.
Тренер роздає всім складені папірці. Кожен отримує одну написану роль. Завдання школярів — обміркувати та знайти щось спільне із людиною, яка описана на папірці. Для цього в колі продовжуємо речення: «Я так само, як і…». При цьому шукаємо схожість не зовнішню, а в спільних рисах, вподобаннях, цінностях. До прикладу: «Так само, як той учень, що не виконав домашнього завдання, я буваю втомленою та забуваю про очевидні речі» або: «Я, як і лікар, який поставив неправильний діагноз, можу помилятися та усвідомлювати, де саме я помилився».
Пропоновані ролі:
Людина з наркотичною залежністю; людина, що хворіє на алкоголізм; лікар, що поставив помилковий діагноз; біженець; політик; гей; актор, який забув на сцені репліку; учень, що не виконав домашнього завдання; єврей; Свідок Єгови; християнка; самотня людина; пенсіонер; людина, яка не вміє писати та читати; людина, яка понад рік хворіє на депресію; ромка; в’язень; мусульманин; неповнолітня мама.
Рефлексія:
- Чи складно було шукати щось схоже? Чому?
- З якою роллю найлегше/найскладніше було знайти те, що поєднує?
- Як ви думаєте, чому ми написали вам для гри саме цих людей?
- Що вдалося зрозуміти завдяки грі? Як ви використаєте це в реальному житті?
«Трансплантація серця»
Тривалість — 15–20 хвилин
Гра добудовує відчуття цінності кожної людини та усвідомлення того, чому важливо знати свої права.
Тренер об’єднує школярів у групи по 4–5 осіб та розповідає передісторію: «Уявіть собі ситуацію, коли в лікарні перебувають люди, які потребують пересадки донорського серця. Ніхто не в критичному стані, проте є лише одне серце для пересадки. Ваше завдання — вирішити, кому з людей слід найперше пересадити серце, а також — у якому порядку будуть проводити пересадки в майбутньому.
Подумайте та обґрунтуйте у своїй міні-групі, чому ви обрали для першої пересадки ту чи ту людину та якими критеріями керувалися, коли складали список очікування на пересадку в майбутньому. Кожній групі роздають перелік осіб, які чекають на пересадку.
На нове серце очікують:
- 29-річний бізнесмен, який може надати лікарні матеріальну допомогу;
- 18-річний відомий рок-музикант;
- 10-річна дівчинка з дитячим церебральним паралічем;
- 65-річна жінка, мама 6 дітей;
- 33-річний священик;
- 19-річна дівчина з наркотичною залежністю. Неодноразово хотіла покінчити життя самогубством;
- 37-річний заступник міністра;
- 40-річний будівельник;
- 35-річна відома художниця;
- 15-річна дівчина-підліток, яка з народження хворіє на СНІД.
Рефлексія:
- Як працювалося в міні-командах? Чи було у вас багато суперечок?
- Чи кожна людина має право на життя? Де про це вказано?
- Чому нам важливо знати про свої права?
- Хто має контролювати дотримання загальнолюдських прав?
«Яблуко»
Тривалість — 7–10 хвилин
Гра наочно демонструє нищівні наслідки нетолерантності, зневаги та булінгу, вчить дітей усвідомлювати наслідки своїх дій.
Тренер показує гарне яблуко та просить групу описати його — форму, колір. Тоді дістає схоже яблуко. Перше — передає групі з проханням дбайливо передавати його класом, при цьому усміхатися, говорити добрі слова один одному. Після цього тренер передає класом друге яблуко і просить робити все навпаки. Можна, за бажання, жбурляти та різати яблуко, писати всякі дурниці на поверхні, глузувати з нього, колоти іншими предметами.
Рефлексія:
- Яке з яблук ви б хотіли скуштувати та чому? Чим відрізняються тепер два яблука? Чому одне з них перетворилося на сміття?
- Скільки може «жити» яблуко, з яким обійшлися добре? Скільки «живе» понищене?
- Як ця ситуація схожа на ситуації з реального життя? Чи ми так вчиняємо з людьми? Коли саме та чому так відбувається?
«Учень з інвалідністю в моєму класі»
Тривалість — 15 хвилин
Гра моделює реальну ситуацію та навчає підлітків самостійно шукати вирішення для труднощів, що типово виникають, розвиває більш позитивне ставлення до учнів з інвалідністю.
Кожній групі з чотирьох осіб роздають історію:
«Мені вісім років. Коли я народився, то бачив не лише своїх батьків, а й безліч лікарів. Ото довелося всім їм побігати, щоб я таки вижив! Але життя в мене не зовсім таке, як в однолітків. Я не можу ходити, бігати, вилазити на дерева, стрибати з гойдалки і ще сотню речей, які запросто вміють робити інші. Я дуже швидко втомлююсь і часто хворію на застуду. А ще, хоч я і їм самостійно, та це не дуже привабливе видовище, адже я не завжди потрапляю в рот з першої спроби. А коли доїдаю, страва вже холодна.
Ще я рідко дивлюся в дзеркало, щоб не бачити, який я потворний. Так, мені навіть говорили це сусідські діти, коли батьки вивозили мене на прогулянку. Зрештою, і вони звикли. Але справжня мука почалася минулого року, коли я пішов до школи. Читати та писати я навчився задовго до першого вересня. Проте в класі це потрібно було робити надто швидко, а я не завжди розумів, чого хоче від мене вчителька.
Коли мені хотілося в туалет, я не знав, що робити, бо мій візок не заїжджав до туалету, тому мама одягає на мене підгузок, яким я вже давно не користувався. На перервах я сидів у класі та спостерігав, як бігають мої однокласники. Зі мною не хотіли спілкуватися. До їдальні я також не ходив. Зрештою, після уроків я відчував страшенну втому і ще більшу самотність, ніж коли я був сам удома».
Слід уявити, що такий учень з’явився у вашому класі. Що ви будете робити, говорити, як поведетеся на уроці, на перерві? Перша група виступає від імені однокласників такого учня, друга — від імені батьків інших дітей, а третя — від учителів. Ще одна група моделює ситуацію від імені хлопця з інвалідністю.
Кожна з груп записує ймовірні труднощі, що можуть виникнути, та як їх можна вирішувати. На це відведено п’ять хвилин. Після цього по черзі кожна група презентує свої напрацювання.
Коментарі
Дописати коментар